Пісні Українських січових стрільців: генеза та культурно-мистецькі засади формування

Abstract

Мета статті полягає у комплексному дослідженні пісень Українських січових стрільців як цілісного явища національної музичної культури початку ХХ століття, зокрема у з’ясу-ванні їх генези та визначенні культурно-мистецьких засад формування на основі аналізу фольклорних, духовних, регіональних і професійних музичних традицій. У статті узагаль-нено результати дослідження пісенної творчості Українських січових стрільців як цілісно-го явища національної музичної культури початку ХХ століття та обґрунтовано її генезу й культурно-мистецькі засади формування. На основі комплексного аналізу встановлено, що стрілецька пісенність виникла внаслідок органічного синтезу кількох взаємопов’язаних традицій, серед яких визначальними є козацький музичний фольклор, кобзарсько-лірницьке мистецтво, українська церковна музика, зокрема кантова практика, регіональний фольклор західноукраїнських земель, а також міська пісенна культура та впливи західноєвропейсько-го музичного середовища. Доведено, що спадкоємність із козацькою традицією проявля-ється у тематичній спрямованості, героїко-патріотичному змісті та типології образу во-їна-захисника, тоді як кобзарсько-лірницька традиція зумовила формування наративності, епічності та історичної пам’яті у стрілецькому мелосі. Встановлено, що вплив церковної музики сприяв формуванню піднесеного, часто реквіємного характеру пісень, а кантова основа забезпечила їх доступність і можливість широкого колективного виконання у вій-ськовому середовищі.Узагальнено, що міська музична культура кінця ХІХ – початку ХХ століття, зокрема жанр романсу, істотно вплинула на інтонаційну виразність, ліричність і гармонічну організацію стрілецьких пісень, тоді як західноєвропейські музичні впливи сприяли оновленню їх рит-мічних та формотворчих характеристик. Окремо підкреслено роль професійного музич-ного середовища, адже значна частина авторів стрілецьких пісень володіла достатнім рівнем музичної підготовки, що забезпечило високий художній рівень творів, їх структурну завершеність і здатність до подальшого функціонування в академічному та концертно-му просторі. У результаті дослідження обґрунтовано, що стрілецька пісенність виконує не лише естетичну, а й важливі комунікативні, консолідуючі та ідентифікаційні функції, виступаючи засобом збереження історичної пам’яті та трансляції національних ціннос-тей. Зроблено висновки, що пісні Українських січових стрільців є вагомим культурно-мис-тецьким феноменом, який засвідчує тяглість української музичної традиції, її здатність до адаптації в умовах історичних трансформацій та відіграє суттєву роль у формуванні національної ідентичності та історичної спадкоємності.